Офіційна історія села Семенівка Криничанського району Дніпропетровської області виглядає відповідно до Вікіпедії таким чином:
«Семенівка розташована в центральній частині області в межах Придніпровської височини на відстані 15 кілометрів на південний захід від Кам'янського. Сусідні села: Прапор і Підгірне.
Перша документальна згадка згадки про існування села Семенівка датована 1691 роком, коли капітан Нагорний віддав частину цього села «…надворной советнице Авдотье Семеновне Мироненковой…».
Існує декілька версій утворення назви села, найімовірніша та найправдоподібніша пов'язана з родиною пана Лобинського (панський маєток зберігся на території села). Пан мав двох синів — Семена і Мирона, між якими він розділив село: по лівому березі річечки Савранки[1] — Миронівка (Савранка[2][3][4]), а по правому — Семенівка. Миронівка була центром Семенівської волості. Станом на 1917 рік в обох селах налічувався 151 двір з населенням 797 осіб.
1938 року під час змін у адміністративно-територіальному устрої ці села об'єднали під однією назвою — Семенівка.
У Семенівці діють середня загальноосвітня школа, дитячий садок, дільнича лікарня, будинок культури, бібліотека. Працює декілька сільськогосподарських підприємств».
Відомий український історик доктор історичних наук, проф. В.М. Заруба підготував нову історичні довідку, позбавлену міфів про Семена та Мирона на низки інших, зокрема, найголовнішого фундаційного міфа – дати 1691 року, від якої, "завдячуючи" чималою мірою "Історії міст та сіл УРСР" академіка П. Тронька, теперішні семенівці радо відраховують свої першопочатки. Реальна ж історія села виглядає дещо інакше.
Далі публікуємо довідку В.М. Заруби
Поселене між 1782 та 1791 рр. (після казенної ревізії 1782 р.) на правому боці балки Савранки на дачі № 6 плану Генерального межування Верхньодніпровського повіту. Перша документальна згадка про його існування датована 1791 роком, коли місцевий поміщик капітан Семен Нагорський віддав частину свого маєтка Семенівки у посаг доньці – «…надворной советнице Авдотье Семеновне Мироненковой…», яка була дружиною асессора Катеринославської казенної палати надвірного радника Степана Павловича Мироненка. На отриманій землі, на лівому боці балки Савранки, подружжя поселило село Миронівку. Так по обидва боки балки Савранки утворилося два поселення: Семенівка (названа іменем її засновника Семена Нагорського) та Миронівка (названа за прізвищем власників). Згодом селами володіли онуки Е. С. та С. П. Мироненків – Єлизавета Компер та Ганна Лабинська. Останнім землевласником і господарем економії та місцевого маєтку був дворянин Павло Порфирович Лабинський (1865 – 1933).
У 1862 – 1917 рр. Семенівка була центром Семенівської волості.
Семенівка:
За описом 1850 р. володіння дружини колезького радника Марії Степанівни Морозової (уродженої Мироненко), за якою 1681 дес. землі, 30 дворів, 81 чол. і 77 жін. статі душ. По казенній ревізії 1853 р. тут було 25 дворів, 99 чол. і 101 жін. статі душ жителів. На 1857 р. маєток дружини колезького реєстратора Єлизавети Олександрівни Компер (онуки С. П. Мироненка). За ревізією 1858 р. тут було 188 жителів (90 чол. і 98 жін. статі). Викупні і статутні угоди з місцевими селянами у серпні 1862 р. підписала Е. А. Компер. Землю поміщиця дала на 76 ревізьких душ по 2 дес. на кожну (всього відведено 152 дес.). На викуп земля перейшла у листопаді 1862 р. За Е. А. Компер у 1865 – 1882 рр. залишалося 1529 дес. землі. У 1862 р. біля села купила 1739 дес. землі дружина титулярного радника Ольга Семенівна Поль (ця ж земля за нею і в 1882 – 1894 рр.). Станом на 8. 02. 1888 р за селянами села було 170 дес. За переписом 1897 р. тут було 369 жителів (205 чол. і164 жін. статі). За описом 1898 року в селі 64 двори. На 1902 г. 70 дворів і 423 жителя (214 чол. і 209 жін. статі), діяло Семенівське сільське товариство. На 1914 р. село Семенівської волості, волосний центр, 64 двори і 418 мешканців (210 чол. і 208 жін. статі).
Миронівка:
За описом 1850 р. маєток дружини колезького радника Горпини Степанівни Новохатської (уродженої Мироненко), за якою 1681 дес. землі, 40 дворів і 233 душі (103 чол. і 130 жін. статі). По ревізії 1853 р. тут було 29 дворів, 93 чол. і 102 жін. статі душ. На 1858 р. 213 жителів (108 чол. і 105 жін. статі), одна православна церква. У 1860 р. вже володіння дружини колезького радника Ганни Феліксівни Лабинської (ур. Стренковскої), онуки Г. С. Новохатської. Вона ж підписала 29 вересня 1862 р. з місцевими селянами викупні і статутні угоди на 6 588 руб. Земля дана поміщицею на 72 ревізькі душі по 3 дес. (всього відведено 216 дес.). На викуп земля перейшла з 1 лютого 1863 р. До 1865 р. за Г. Ф. Лабинською залишалося 1425 дес. У 1882 –1894 рр. за нею 1554 дес. За селянами ж села була 251 дес. і 1200 кв. саж. зем. За переписом 1897 р. в селі 393 жителя (195 чол. і 198 жін. статі), за описом 1898 р. 60 дворів. На 1902 р. 61 двір і 420 жителів (222 чол. і 198 жін. статі), діяло Миронівське сільське товариство. У 1914 р. село Семенівської вол., 63 двори і 433 чол. (214 чол. і 219 жін. статі).
Станом на 1917 рік в обох селах налічувався 151 двір з населенням 797 осіб. Діяли церква, земська лікарня та 5 шкіл: три земські і дві церковно-парафіяльні. 1938 року під час змін у адміністративно-територіальному устрої області два села об'єднали в одне під назвою —Семенівка. Національна пам'ятка архітектури — Свято-Вознесенська церква (1823 р.) у Миронівці. Споруджена на кошти поміщика С. П. Мироненка та його дружини за проектом губернського архітектора Миколи Насеткіна на честь перемоги у війні 1812 року. В цій церкві хрестили та відбувалося вінчання відомого верхньодніпровського землевласника та підприємця Олександра Поля.
Поблизу села розташований ландшафтний заказник загальнодержавного значення Вишневський.
Джерела
Заруба В. М. Історико-статистичні описи Верхньодніпровського та Катеринославського повітів. – Дніпро: Ліра, 2018. – С. 96 (Миронівка), с. 131 (Семенівка).
Історія міст і сіл Української РСР. Том 4. Дніпропетровська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. — С. 365
***
У вересні 2018 року Семенівку відвідали учасники історико-краєзнавчої експедиції «Стежками минулого» проф. В.М. Заруба та доц. С.В. Савченко. Метою нашої поїздки було ознайомлення з памʼятками Семенівки: Спасо-Преображенським Собором та колишнім панським маєтком. Також вдалося поспілкуватися із жителями села,
які "пригадували" міфічну версію історії їхньої малої батьківщини. Досить згадати не лише Семена та Мирона, які, ймовірно, в народній уяві модифікувалися з міфологічного дуумвірату засновників Риму − Рема та Ромула, але й поміщика Лобинського (в дійсності Лабинського), який нібито настільки любив своїх породистих цуценят, що змушував/чи заохочував? молодих матерів годувати їх молоком прямо з грудей. Можливо, це теж чудернацьки трансформована ремінісценція римської легенди про вовчицю, що годувала своїм молоком згаданих персонажів).
Загалом, і село, і мешканці справляють приємне враження, а чудова природа, свіжий кисень, дивовижна тиша та умиротвореність дещо згладжують настрій соціально-економічної депресії та приреченості, яким мешканці з нами поділилися.
Фоторепортаж подорожі докладається.